Я почав займатись спортом ще в шкільні роки, коли прийшов разом з друзями прийшов в секцію боксу. Наш тренер, Балицький Микола Федорович, був гарним психологом. Умів підібрати правильні слова до кожного: часом підтримати, а інколи і покритикувати. Усіх нас надзвичайно мотивували його поради. Я дуже хотів продовжувати займатись боксом і в майбутньому та був призером обласних та всеукраїнських змагань. Проте, коли мене запрошували у школу олімпійського резерву, батько не поділяв моїх прагнень. Тому довелось обрати інший шлях.

Я почав навчатись в Національному аграрному університеті, де так само продовжував займатись спортом. Тоді мій тренер, Микола Федорович, попросив мене допомагати йому тренувати та паралельно з цим передавав мені свій досвід. Тобто виходить, що я знову був в ролі вихованця, але не в спортивному, а вже в педагогічному напрямку. І зараз я продовжую його діяльність та сам хочу передати своїм учням знання отримані від нього.

Так я працював у спортивному клубі «Фортеця» у своєму рідному селі Шевченкове. В один момент я зрозумів, що хочу знайти додатковий досвід для себе, поєднавши тренерство з чимось теж пов’язаним зі спортом. Попробував різні заняття, але вирішив зупинитись на педагогіці. Саме так, по суті випадково, я став вчителем фізичного виховання.

У Педагогіці я і віднайшов свою місію: завдяки спорту та фізичному вихованню, гармонійно розвивати особистості дітей. 

Я вважаю, що завдяки спорту можна розвинути наполегливість, вміння долати перешкоди та працювати над емоціями. Крім того, спорт вчить нас виходити із зони комфорту та боротись зі своїми страхами і сумнівами. Усе це діти відточують, коли тренуються, вивчають нові спортивні техніки та їздять на змагання.

Я дуже радий, коли мої учні та учениці стають кращою версією себе, адже це допомагає їм досягти успіху у будь-якій сфері життя в майбутньому, будь це бізнес, політика чи мистецтво.

Ні для кого не секрет, що професія вчителя фізичного виховання не досить престижна в фінансовому плані, але у спорті та педагогіці я знайшов свою мотивацію. Мені це подобається, і я жодної миті не стою на одному ж тому місці, постійно розвиваюсь, проходжу освітні курси та доєднуюсь до різноманітних проєктів.

Однак, робота вчителя фізичного виховання сповнена не лише досягненнями, гордістю за своїх учнів, новими можливостями та професійними результатами. Це постійний шлях крізь виклики! 

Які саме? У секцію приходять вмотивовані до занять спортом діти, чого не скажеш про шкільні уроки фізичного виховання, де не у всіх горять очі до заняття спортом. Діти на уроках перебувають просто, бо їм немає куди діватись. Крім того, в школі є діти з різними фізичними особливостями, віком, психологією та цілями. Саме тому, до них треба знаходити різні підходи.

Для цього я і подався на проєкт «Посилка успіху»: щоб вдосконалити свої навички роботи з дітьми та вміти в подальшому реагувати на подібні виклики, зокрема відсутність мотивації в учнів та учениць.  

Мені надзвичайно сподобався проєкт. Impactum — дуже прикольна платформа, де все доступно та ясно. Приємно було зустріти людей зі схожими цінностями, що теж дуже важливо. Чудово, що була можливість поспілкуватись з експертами ще після лекцій. Я особисто отримав дуже класні поради від з лекція від Олександра Баранівка, а також Андрія Козінчука. Коли в якості проєкту діти обрали тему булінгу, вийшло провести дуже інформативні лекції, які сподобались і старшим, і молодшим класам. Навіть ще в секції мене просили, щоб я їм провів також.

Хоча я навчався на інших освітніх програмах та курсах, але «Посилка успіху» мені подобається тим, що в межах проекту не лише надсилається спортивний інвентар у школи. Тут ще є можливості для навчання, розвитку та вдосконалення вчителів фізичного виховання. 

Я вважаю, що спортивний інвентар сам по собі нічого не вартий, якщо дати його не вмотивованим людям, і з цього ми не отримаємо результату. А якщо ти проводиш цікаві уроки, задовольняєш потреби дітей, то в обмін отримуєш енергію учнів та прагнення покращити результат — це неймовірно надихає розвиватись далі.

Я дуже демократичний і дозволяю дітям багато, за що навіть отримував дорікання колег! Але саме тоді діти розкриваються і дають своєрідну віддачу, вони працюють, рухаються, а рух — запорука міцного здоров’я та імунітету, що надзвичайно важливо в умовах пандемії.

Для мене участь у проєкті, це ще й про визнання, що моя справа важлива для інших. Тому на цьому не зупиняємось, а рухаємось далі!