Хоча я маю юридичну та економічну освіту, моє життя тісно пов’язане зі сферою благодійності, а саме управлінням фонду «Даймо Надію», який був заснований у 2014 році. У той час в Україні не існувало такої світової практики, як надання паліативної допомоги дітям вдома. У цьому ми бачили велику потребу, не тільки матеріальну, а й інтелектуальну з боку батьків, і тому ми вирішили цю потребу задовольнити, створивши фонд.

Професійний розвиток є невід’ємною складовою роботи нашого фонду. Зважаючи на те, що в Україні немає спеціалізованої освіти в сфері неприбуткових організацій, ми здобуваємо теоретичні та практичні навички за допомогою курсів та різних програм. Крім того, теперішній світ мінливий, і щоб стати кращим у своїй діяльності, треба адаптуватися до нових умов та змінюватися. Участь у конференціях та програмах — це ще й можливість знайти потенційних партнерів як і в Україні, так і за кордоном. Завдяки такій співпраці, наш фонд вже дізнався багато цінного з діяльності іноземних організацій. Для прикладу, стажування у Вроцлаві стало важливою складовою навчання та розвитку наших працівників.

Насправді, карантин став поштовхом до пошуку нових можливостей для розвитку: грантів та освітніх проєктів! Головне, що я винесла з проєкту «ProCharity» — це те, що важлива зміна мислення, а саме переосмислення підходу до розробки наших проєктів. Тепер ми більше співпрацюємо з нашою аудиторією, щоб визначити реальну потребу, тому, окрім гуманітарних проєктів, ми хочемо впроваджувати й навчальні для батьків, які сидять вдома з дітьми. 

В цілому, у благодійності в Україні помітна позитивна динаміка! Якщо раніше благодійна діяльність була чужою і ворожою через брак інформації, сьогодні завдяки розвитку технологій ми маємо можливість розповісти населенню про нашу діяльність. У результаті, нас краще сприймають та підтримують.

Саме тому ми плануємо більше працювати в напрямку соціальної реклами, разом з батьками думаємо про запуск подкасту на актуальні теми, щоб своїм прикладом надихати не тільки Львівську область, а й всю Україну. Також ми розуміємо, що в Україні не вистачає літератури з напряму, в якому ми працюємо, тому ми хочемо перекласти книгу «Зі СМА на щодень» Кьяри Мастелли українською та поширити її серед лікарень та інших закладів. (СМА — спінальна м'язова атрофія)

Карантин став поштовхом до втілення ідей, які були на етапі мрій!