Хто ж ті люди, які створюють проєкти фонду – герої нашого часу, Юлії Цезарі чи просто мрійники, які люблять свою роботу? Ми спробували розібратись в інтерв’ю. 

Сьогодні знайомимось ближче з менеджером проєктів «Школа успіху» та «Обрії майбутнього» Ігорем Єфименком. 

Як справи? Як тобі новий формат роботи?

Після тривалого часу на карантині в усьому починаєш бачити хороше, та певні «але» нікуди не поділись. Дистанційний формат вимагає набагато більше зусиль та часу на виконання завдань. Особливо з часом зараз не дуже, його катастрофічно не вистачає. Та в цілому – це цікавий досвід.

Як ти потрапив у фонд?

Моя історія у фонді розпочалась ще чотири роки тому. Минав мій 4 курс університету, і від того ставало сумно і нудно. Я шукав, куди б влаштуватись, коли побачив оголошення на Facebook про «Стажування 5.0». Я поговорив з другом, і ми обидва подали свої заявки. Пройшли тренінг, потім співбесіду – і ось ми вже з гордістю ходимо до офісу на стажування. Тоді я працював над проєктом «Школа успіху», після чого двічі був ментором на цьому ж проєкті. Цей досвід дав мені зрозуміти, що я не можу жити без такої кількості спілкування, і що найбільше мене надихають радісні очі підлітків на проєкті. Так я вирішив зостатись у фонді, і зараз втілюю уже свій третій проєкт. 

Чим цінні проєкти, якими ти займаєшся?

Я працюю над проєктами «Школа успіху» та «Обрії майбутнього». «Обрії майбутнього» – дуже близький мені проєкт, адже я 6 років вивчав філософію в університеті. Ще в дитинстві я цікавився складними фундаментальними питаннями, читав відповідну літературу, проте до кола однодумців потрапив лише після вступу до університету. Мені здається важливим зі шкільного віку розвивати в дітях здатність висловлювати свої думки, аналізувати інформацію та критично мислити. Це допомагає краще розуміти процеси, що відбуваються у суспільстві, та формувати власне ставлення до них. «Обрії майбутнього» дають саме таку можливість, а також стають платформою для комунікації на важливі теми.

«Школа успіху» просто стала для мене любов’ю з першого погляду. Мені подобається бути позитивним прикладом для підлітків, подобається навчати їх корисних речей. На цьому проєкті зустрічаються діти з різним оточенням, поглядами, ментальністю, та всіх їх об’єднує бажання змінюватись і змінювати. У 14-15 років вони мають такі цілі і мотивацію, які в нас з’явились не раніше 18-ти, і це дуже круто. «Школа успіху» показує, що зміни – у наших руках. Адже ми не маємо їхати за кордон для кращого життя, а самі можемо зробити наше суспільство і країну кращими, варто лише захотіти.

Що тобі найбільше подобається у твоїй роботі?

Насправді в моїй роботі маса позитивних моментів. Іноді такими стають навіть проблеми чи виклики, які призводять до досить несподіваних рішень, які дозволяють дивитись на речі під новими кутами. Та найбільше мені подобається кількість спілкування: буває, що після роботи навіть хочеться помовчати годинку. Така кількість спілкування – перевага для мене, адже це можливість вчитись, відкривати щось незнайоме, чути нові думки.

З ким би ти хотів випити кави зараз?

Просто з незнайомцем. Мені подобаються ці випадкові розмови з людьми, яких ти бачиш вперше і востаннє, адже вони завжди щирі.

Яку пораду ти б дав собі-підлітку?

Вірити в себе. Не зважати на тих, хто каже, що ти нічого не зможеш і ніким не станеш. Бути наполегливим, можливо, навіть впертим. Йти до кінця, навіть якщо не зовсім впевнений у пункті призначення. Це значно краще, ніж постійно вагатись і не йти нікуди.

Що тебе надихає?

Мене надихає розуміння того, як ми змінюємося у глобальному плані: погляди, історія, культура. Це щось, що є більшим за життя окремої людини, та на що ми можемо безпосередньо вплинути.

Маєш улюблене місце у Києві?

Так, мені страшенно подобається Пейзажна алея, та і Поділ в цілому. Але за умови, що там немає звичного шуму і натовпу – тільки ти і світло ліхтарів. Особливо люблю там гуляти восени або влітку.