«Я абсолютно по-іншому почала дивитися на конкурси такого плану і на науково-дослідну діяльність в цілому. Для себе я зрозуміла, що участь у такому заході на міжнародному рівні - це вже досягнення, незалежно від результатів, які визначить журі. І коли ти маєш можливість спілкування з людьми, які займаються розробками, схожими на твої, - це вже неймовірне задоволення й успіх. Крім цього, я почала простіше ставитися до себе: адже спочатку я дуже боялася виступати перед конкурсом, як в Києві, так і в Берліні», - ділитися своїми думками Марина і зазначає, що її також вразила мультикультурність німецької столиці.

«Аліна (директор Фонду Кличко) нас супроводжувала на заходах і 7, і 8 листопада. Побувала і нам моєму виступі, і Саші (Олександр Савсуненко, учасник Falling Walls Venture 2016). Після оголошення результатів 8-го листопада, я трохи засмутилася: дуже хотіла перемогти і відразу ж повісила ніс. Але Аліна сказала мені, що це не варте того, щоб сумувати, а є тільки мотивацією, щоб продовжити працювати далі. Цей наш діалог на мене дуже сильно вплинув, тому що раніше я категоричніше ставилася як до перемоги, так і до поразки. А тут я заспокоїлася і стала більш адекватно дивитися на ці речі», - розповідає дівчина про підтримку, надану українським конкурсантам директором Фонду Кличко Аліною Носенко.

 «На конференції 9-го листопада лектори намагалися робити свої доповіді максимально адаптованими під широке коло слухачів. Зазвичай наукова доповідь - це суха інформація, констатація фактів або застосування теорії в нетиповій формі. А ці спікери спробували зробити свої доповіді набагато доступнішими для сприйняття. Один вчений описував, що з нами трапиться, якщо Земля потрапить у чорну діру. Всі зрозуміли або хоча б трохи наблизилися до розуміння, що являє собою викривлення простору. І я зробила для себе висновок: яким би складним не було твоє дослідження, завжди є варіанти, як зробити його максимально доступним, захопливим і цікавим для оточуючих, який би рівень підготовки у них не був. Тобто навіть, якщо твій слухач - дитина, вона все одно зрозуміє, якщо ти спробуєш доступно пояснити», - розповідає Марина про висновки, зроблені в ході виступів відомих вчених.

 «10-го листопада був виїзд в «Adlershof», наукове місто, де розташовані різні науково-дослідні інститути. Там був організований лекторій за участі представників організацій, які надають гранти, про можливості отримання наукового ступеня та ведення дослідницької діяльності в Німеччині. Потім була екскурсія: відвідування центру аналітичних досліджень і робототехніки. Там було дійсно чудово. Ідеш по цьому місцю - і відчуваєш рівень. Усе чисто, акуратно, співробітники задоволені і щасливі, добре виглядають. З'явилася мотивація щось робити і продовжувати навчання в Німеччині», - ділиться історією про джерело натхнення, знайде під час поїздки, Марина.

Про найяскравіші враження дівчина згадує так: «Було два примітних моменти. Учасник з Ірландії презентував розробки протезів головного мозку, а ця тема зараз на піку популярності. Повеселило й те, як під час виступу учасникам повідомляли, що час їх виступу минув. На сцену виходив чоловік і робив кумедні речі, показуючи, що спікерам пора закінчувати. Деякі учасники намагалися бути емоційними і експресивними. Але це теж не зовсім добре, тому що були люди, які перегнули палицю і виглядали більше безглуздо, ніж пам’ятно. Тобто вони запам’яталися не тому, що було цікаво, а тому, що було дивно».

«Для себе я зрозуміла, що важливо продовжити дослідження, яке я презентувала на Falling Walls Lab 2016. Ця конференція допомогла мені ще раз утвердитись у думці, що моя тема актуальна, перспективна і має шанс на розвиток. Зараз я роблю все для того, щоб масштабувати це дослідження, зробити більш широку базу для його проведення. Крім цього, я усвідомила, що ніколи не варто зупинятися в процесі освіти. Тепер мені дуже хочеться взяти участь в стипендіальних програмах і отримати знання для застосування в своєму проекті і подальшого розвитку в цій сфері. І, звичайно, мені хотілося б докласти зусилля, щоб підвищити рівень освіти своїх однолітків і старшокласників. Зараз ми працюємо над створенням освітнього ресурсу з біотехнологій та циклу лекцій для широкого кола слухачів. Я намагаюся вибудувати співпрацю з іншими установами та колективами, щоб цей процес був максимально продуктивний. Зараз я шукаю однодумців і збираюся разом з ними піднімати науку», - охоче розповідає Марина про свої масштабні плани на найближче майбутнє.

Фонду Кличко дівчина радить якомога більше поширювати інформацію серед молодих українських вчених про український відбір на конференцію Falling Walls, тому що вірить - якість і масштаб заходу в Києві залежить від представлених на ньому проектів.

«Коли ти їдеш на міжнародний захід, то в твоїй особі представлена вся країна, і ти на собі відчуваєш цю відповідальність. Старайтеся та робіть усе до кінця. Не так страшно брати участь і виступати на сцені, як ми себе накручуємо в процесі підготовки. Потрібно зі здоровим глуздом підходити до процесу написання доповіді і робити її максимально красивою, адаптованою і цілісною - і потім не соромно буде з нею виступати, а навпаки: ти сам отримаєш колосальне задоволення», - звертається Марина Коршевнюк до всіх українських молодих вчених і винахідників.

Розмова добігає кінця, і повна прагнень Марина підсумовує свій досвід участі в фіналі міжнародної наукової конференції Falling Walls 2016: «По закінченню конференції істотні зміни відбулися в моєму сприйнятті себе і уявленні про європейські країни. Я стала більш спокійною і впевненою в собі. Хоч я і не перемогла, але всередині я відчувала цю маленьку перемогу: не в конференції, а над собою. Я змогла гідно виступити і набралася мотивації для подальшої роботи».

Фонд Кличко вірить в те, що попереду у Марини Коршевнюк тільки нові звершення і перемоги. Ми пишаємося тим, що змогли допомогти такій юній і незвичайній особистості представити результати свого дослідження міжнародному співтовариству. А в наступному році чекаємо всіх амбітних молодих вчених, щоб разом з ними йти до нових перемог.