Коломийчанин Мартин Ксинін подав заявку на проект Aspen Teens за дві години до дедлайну. Не через зволікання, лінощі чи страх: просто дізнався про можливість в останній момент.

За півгодини Мартин створив YouTube-канал, записав відео, надіслав заявку. І забув про неї.

У хлопця багато інших турбот. Підготовка до випускного класу, додаткові заняття, які мали б допомогти отримати давно омріяну професію хірурга. Філософський семінар був не зайвим — просто не пріоритетним. На той момент.

— Раптом, майже за місяць, я побачив у списку своє ім’я, — каже Мартин. — Здивувався.

Він отримав поштою книжку з текстами, які треба було прочитати, щоб підготуватись до семінару. Ці тексти були не з прикладної тематики, а радше філософськими (найбільше Мартину сподобалось про Декарта). Навчання виглядало не як лекція, а як розмова, в якій рівну участь брав кожен. Підлітки говорили із однолітками на абстрактні теми. Наприклад, про довіру.

— Ця тема мені найбільше сподобалась, — ділиться враженнями. — Довіра все-таки в нас часто трапляється й грає велику роль. Хоч кажуть, що в Україні з нею так собі, але, наприклад, у маршрутках всі передають незнайомим людям за проїзд — і їм обов’язково решта повертається. Іноземці часто цьому дивуються: в їхніх країнах так не заведено. То, отже, довіра в нас теж розвинута на якомусь рівні.

Наспілкувавшись, Мартин повернувся до Коломиї. І вирішив провести схожий семінар у своєму місті: із попередньою підготовкою, дискусіями замість лекцій.

— Є якась ностальгія за тими днями в Пущі-Водиці, — каже хлопець. — У школі ж не говорять на подібні теми: довіра, мислення, пізнання себе. Немає таких предметів, а інші проходять традиційно: учитель розповів, ти законспектував. У сім’ях такі теми теж рідко порушують. Ну а між однолітками — тим паче. Філософувати з друзями про довіру? Не пригадаю такого.

Хочеться вірити, що цей досвід у Мартина стане не «першим і останнім», а просто першим.