Зараз я вже не вивчаю німецьку, а просто використовую набуті знання, читаю книжки та дивлюся фільми. Але історія, як я її полюбила і нарешті вивчила – досить довга.

Усе почалося з моєї мами. Вона навчалася у Санкт-Петербурзі, а його містом-побратимом є Гамбург. Виявилось, з нею у гуртожитку житимуть двоє німкень. Вони вивчали російську, тож мама одразу з ними порозумілася. Згодом ми подружилися з ними всією сім’єю. У нас досі чудові дружні стосунки, я часто їжджу до них у Люнебург.

Коли мені було 10-12 років, мама подумала, що тепер варто й комусь з нашої родини вивчити німецьку. Тоді я вже добре знала англійську, бо навчалася у профільній школі. Я не хотіла починати вчити нову іноземну, однак батьки були іншої думки. Батько повторював, що німецькою розмовляють у п’яти країнах Європи і той, хто вивчить її, точно матиме перевагу.

Спочатку все, що я могла тоді сказати, це – “так”, “ні”, “привіт”, “мене звати Аліна” і “мені 13 років”. Якось ми з родиною були в гостях у наших німецьких друзів. Їхній дворічний син хотів погратися і сказав мені: «Я динозавр і дуже голодний. Я тебе вкушу, щоб наїстися». Я відповіла ”так”, і він зубами вчепився за мою ногу. Мені було страшенно боляче, і я думала, що ніколи не повернуся до Німеччини, доки нормально не вивчу мову. Був ще один кумедний випадок. Хотіла вжити метафору із “Кота у чоботях”. Збиралася сказати про “кота у мішку”, натомість сказала “кіт у спальнику”. Сім’я дуже сміялась. Але з дітьми мова вчиться швидше. Коли я жила у німецькій сім’ї, значно розширила словниковий запас і позбулася страху розмовляти німецькою.

У 7-ому класі я вчила німецьку вже з репетитором, у 8-ому батьки вирішили, що з наступного року я піду у ліцей із поглибленим вивченням німецької мови. Це стало для мене несподіванкою. По п’ятницях та суботах відвідувала підготовчу школу, щоб вступити в ліцей, де ми вивчали зарубіжну літературу та німецьку мову. Перші заняття видалися дуже складними. Я ніяк не могла зрозуміти, чому німецькою “собака” - він, а не вона? Навіщо взагалі потрібні артиклі?

Мій дев’ятий клас пройшов у сльозах. Тут усі однокласники вивчали німецьку як першу іноземну, тому у мене були нижчі оцінки, ніж у них. Я хотіла повернутися в англійський клас. Вчителька сказала, що мені потрібно більше часу вкладати у вивчення німецької. А я вже й так докладала значних зусиль. У нас було 5 предметів німецькою: мова, граматика, література, історія та країнознавство. Я почала слухати німецьку музику, переважно Rammstein або Tic Tac Toe. Таким чином вивчила багато нових слів, які в класі просто не пролунали б. Той час здавався найгіршим у моєму житті. Але зараз я дуже вдячна за це батькам. В кінці 9-го класу я вже думала німецькою. Почала вигравати міські та обласні олімпіади. На всеукраїнській мені не вистачило одного балу до перемоги. У конкурсі Малої академії наук я написала дослідницьку роботу про неологізми у німецькій мові та посіла третє місце серед усіх робіт в Україні. 

Значно поглибила знання мови вже в університеті Гумбольдта у Берліні, де навчалась за стипендією Erasmus Mundus від Європейської комісії. Протягом року вивчала політологію та комунікацію – ця тема була найближчою до міжнародної інформації, моєї спеціальності в Інституті міжнародних відносин КНУ ім Т.Шевченка. Саме тоді я насправді розвинула відчуття мови. Не було іншого виходу, окрім як говорити німецькою. Спершу я жила сама, було досить важко знайти друзів у Берліні. В університеті студенти приходили лише на лекції чи семінари. Я обрала нову стратегію. Щоб зав’язати дружні стосунки, друг порадив напряму говорити людям, як вони можуть допомогти мені. Я склала кілька речень, щоб представлятися перед колегами з університету: “Привіт, мене звати Аліна. Я з України і хочу покращити свою німецьку. Для тебе німецька – рідна, тож я хотіла б з тобою поспілкуватися”. Для більшості людей це було несподівано, але спрацювало.

Я вирішила винаймати квартиру разом з німцями, щоб більше спілкуватися. Спершу мої спроби були не надто вдалими. З подругою ми вигадали, як справити гарне враження і таки підселитися у спільне помешкання. Ми вигадали національне свято, бо мені дуже подобалась одна квартира на Александерплатц, і, буцім-то за традицією, я прийшла до сусідів з букетом квітів. Це застало господарів зненацька, вони казали, що у них для такого випадку навіть вази немає. На що я відповідала, що якщо вони мене приймуть – я куплю їм вазу. Це було особливо весело. Через два дні я отримала згоду і нарешті переселилася жити до своїх нових співмешканців.

Потім проходила стажування у Бундестазі. Це, безумовно, підняло мою німецьку до професійного рівня. Я працювала у комітетах спорту та оборони. Непросто було зі всіма політичними термінами. Потрібно було вивчити слова, на кшталт різноманітних назв танків та зброї.

Саме завдяки знанню німецької я отримала роботу. У Бундестазі мій депутат Карін Штренц запропонувала взяти участь у проекті під керівництвом Володимира Кличка. Першим запитанням Віталія та Володимира було: ”Де ти вивчила німецьку?” Німецька  - це мій туз у рукаві. Власне, не знаю жодного, хто б добре розмовляв німецькою і не знайшов гарної роботи. Вона відкриває багато можливостей, і не важливо, на кого ти вчився в університеті.

Починати вчити можна будь-де. В Інституті Гете я лише відшліфувала мову до рівня С1. Викладачка якось сказала мені, що німецька подібна до математики: тут є правила, і якщо ти їх знаєш, то все надзвичайно просто. Є винятки, які треба просто вивчити напам’ять, але все решта дійсно математика.

Зазвичай німецьку вважають непривабливою. Я, натомість, кажу, що читати Ґете в оригіналі - це щось особливе. В німецьку треба просто закохатися.