#історії2017 Щасливі допомагати та підтримувати

Чи існують ідеальні ментори? У Klitchko Foundation – так. Адже протягом 10 днів "Школи успіху" вони допомагають своїй команді активних підлітків 14-15 років, які вже зараз прагнуть кинути собі виклик та вийти із зони комфорту, отримати знання і навички XXI століття. Читайте інтерв'ю Олександри Сафроненко про те, як бути наставником для справжніх особистостей та що проект змінив у її світгляді.

Я – Олександра Сафроненко і мені 21 рік. Працюю помічником рекрутера в IT-компанії. Знаходжу senior-спеціалістів, програмістів та інженерів на посади в наш офіс. Я постійно шукаю щось нове, намагаюсь вдосконалювати себе, бути відкритою до оточуюючих і вчуся приймати світ таким, яким він є.

У школі я була заучкою, але, як мені здавалось, цікавою особистістю. В університеті навчалась на біологічному факультеті, тому практикувалась в лабораторії. Потім вирішила пройти стажування в Klitschko Foundation, де займалась фандрейзингом. Подалась на ментора у проект “Школа успіху”, до цього ще місяць волонтерила. Тоді змогла відчути себе у ролі проектного менеджера. Для мене ця можливість була важливою, адже не вимагала попереднього досвіду роботи чи профільної освіти, натомість допомогла розвиватися.

Я завжди любила працювати з підлітками і дітьми. Улюблені моменти зі школи були, коли відправляли в молодший клас заміняти вчителя. Легко і класно проводила заняття, ми швидко виконували обов’язкове, а потім бралися за цікавіші заняття. До 11 класу у мене зібралось ціле ком’юніті із малечі, такий собі фан-клуб. Я розуміла, що до кожного потрібен свій особливий підхід, могла його знайти. Мені подобається спостерігати за ростом інших людей, як змінюються погляди, як розвивається особистість. Підлітковий вік – це той період, коли таких переломних моментів найбільше, і я хочу бути поряд.  

Підлітків варто сприймати, як людей в пошуку, не критикувати кожен крок, давати їм свободу дій, але постійно бути поряд. Вони мають знати, що їм є до кого звернутись за допомогою, мають відчувати, що ти їхня підтримка. Ніколи не осуджувати, навчити їх, а не робити все самим. «Школа успіху» - це підтримка, навчання і взаєморозуміння.  

Я завжди ставилась до підлітків як до рівних, які просто ще не мають достатньо досвіду, але ніколи не думала, що вони настільки налякані і розгублені. Стало очевидним, наскільки сильно їм потрібна підтримка, зокрема менторська. Починаючи з самого ранку, коли вони не виходять на вулицю ненафарбованими. Зовсім не тому, що вони такі красуні, а тому що дуже закомплексовані. У них багато страхів, які вони навіть не усвідомлюють і не намагаються побороти. Я хотіла допомогти їм справитись з цим викликом.

Треба вловити момент, коли дітям дуже і дуже потрібна твоя допомога. На початку “Школи успіху” більшість учасниць настільки були невпевнені у важливості власної думки, що навіть не ставили запитань під час лекцій. Ти бачиш результат, коли через півроку твоя команда вільно спілкується з іншими, бо відчуває свою значимість.  

ШУшники не мають бути ідеальними, вони мають бути особистостями. Кожен із них має бути готовим, що його розкриють. Якщо хтось не готовий, він не те, що не ідеальний ШУшник, він просто ще не готовий прийти на проект.

Майбутнім менторам треба наголосити, що їхнє головне завдання – навчити дітей бути впевненими у собі і бути переконаними, що їм вдасться зробити проект. Ми показали їм, як створити щось , але насправді вони й самі знають. Важливо, щоб діти були впевнені, що це їм під силу. Тільки тоді вони реалізовують і локальні «Школи успіху», і свої проекти. У кожного буде страх, але переможе той, хто переможе свої нерви. Основне – щоб вони отримали навичку адаптуватися до ситуації і моментально шукати рішення проблеми.  

Немає ідеального портрета ШУшника чи його ментора. Усі підлітки різні, усі люди різні. Ми не можемо з усіма зійтися. Треба, щоб ментор просто розумів, що всі люди навколо нього не такі, як він. Щоб міг прийняти цю різницю. Без розуміння тонкощів психології ментор просто не буде ефективним. Важливо відчути свого колегу. Стати ближчими на більш глибокому рівні, щоб розуміти один одного з пів-слова, бути спроможним вчасно підтримати. Ми б тоді сприймали іншого повноцінно, відмовляючись від особистих фільтрів.  

Я б радила наступим менторам частіше збиратись разом. Не забувати про життя поза проектом, про людей, які там лишились. Важливо прийняти всіх на проекті, як свою велику сім’ю, піклуватися про кожного усі 10 днів. Взаємна підтримка – це дуже важливо. Треба бути опорою для всіх у всьому, часом, навіть, забувати про себе. Після «Школи успіху» я не уявляю своє життя без спілкування з іншими людьми, це додає багато сил. Ніби так банально і очевидно. Та тільки побачивши, як я впливаю на дівчат, зрозуміла, що сама цього потребую.

 

Моїм особистим ментором стала Аліна. Вона завжди була прикладом того, як робити багато речей важливих для себе і для соціуму. Вчила ставити мету вище за страхи та переживання. Ми з нею мало спілкувались, але я аналізувала її поведінку і виокремлювала, що хочу мати в собі.

Ми отримали дуже багато челленджів, які розкривали наші межі.  Значимою була ситуація, коли вже ніхто не міг терпіти рефлексії до глибокої ночі і ми вирішили зібратися, щоб все обговорити. Це було важко, дуже проблематично, кожен був втомлений. Нам вдалось дійти спільного рішення, а воно вплинуло на результат «Школи успіху». Усі сконцетрувались, переступили через себе, поставили мету проекту у першочерговий пріоритет.   

Якщо зранку віддаєш багато енергії, то увечері отримуєш в рази більше під час рефлексій, коли чуєш відгуки дітей. Моїм очікуванням від «Школи успіху» було зрозуміти себе. І мені вдалось. Я побачила свої можливості і межі, вибрала напрямок для майбутнього. Не очікувала, що стану такою близькою з командою дівчат-учасниць, що ми продовжимо спілкування після.  

Зараз я увесь час ділюсь з ними якимись цікавими можливостями для підлітків, коли знаходжу. Немає часу приділити увагу кожному, але є спільна бесіда, де завжди хтось пише і ми знаємо, що підтримка поруч. Одна із моїх мрій – створити курс для підлітків про профорієнтацію, маю надію, що вони будуть моїми першачками.  

Я навчилась працювати в команді. З дітьми, з менторами, з Фондом ми завжди підтримували один одного. Тепер я вмію «підхоплювати» колег і не боятися брати на себе відповідальність. Перестала переживати, що про мене подумають, не боюсь осуду. Умію не очікувати наказу, а самостійно робити, бо я просто маю це зробити, це моє зобов’язання – знайти вихід із ситуації. На «Школі успіху» було багато ситуацій, коли не думаєш, а знаєш, що зараз ти єдиний, хто може вирішити проблему, тому просто робиш свій максимум. Тепер це вміння допомагає в роботі. Завжди виручає моя ініціативність, можливість робити більше, аніж інші. Це не означає «іти по головам», це означає працювати більш старанно, довше і якісніше.

Я нечасто спілкуюсь з колегами зі «Школи успіху», але завжди знаю, що можу знайти підтримку в них. Між нами ніколи немає бар’єрів, усі щирі. Я нечасто спілкуюсь з друзями, тому що я така людина. У мене це забирає велику кількість енергії, бо під час спілкування я занадто багато себе віддаю. А коли це10 днів – потім потребую емоційного відновлення. Я просто не бачу сенсу в поверхневому спілкуванні, або глибоко, або для чого витрачати час. Я завжди відкрита, якщо комусь потрібна моя допомога чи просто поговорити.  

Після літа я зрозуміла, що благодійність – це не хмарна річ і доступна кожному. Більшість думає, що філантропство доступне тільки вищій касті, багатіям і потребує великих грошей. Хоча благодійність – це те, що має робити кожна людина незалежно від статусу і віку. Варто завжди надавати свою допомогу і нічого не чекати взамін. Це не те, що залежить від людини чи організації, воно просто має бути в нашому житті!

До «Школи успіху» мій кругозір був націлений на майбутнє, на завтра, на те, що буде колись. Я стала ментором, закінчивши четвертий курс, тому моєю ціллю було вступити до магістратури, або не вступити. Саме так, бо не хотіла продовжувати своє навчання у сфері біології. Відвідування безлічі лекцій під час проекту дало мені можливість відкрити очі і побачити різноманіття варіантів майбутнього в Україні. Разом з моїми дівчатами я розширювала і свій кругозір. Про багато речей я знала, розуміла їх, але не вірила, що це працює. Такі зміни в баченні допомогли поставити цілі за межі науки. Зараз я навчаюсь на маркетингу. Після почну розвиватись ще в чомусь. Хочеться вивчити нову іноземну мову і більше відкрити для себе світ, зламати стереотипи і розширити свої рамки і бачення.

Під час кожного тренінгу я дивилась, як дівчата змінюються за дві години, і думала, а що можна зробити за два дні? А за два місяці? Я повірила в те, що немає меж, усе відкрито для мене. Моєю головною ціллю після «Школи успіху» було шукати нові вектори, не боятися іти далі. Тепер я точно знаю, що всі зміни можливі. Варто пройти через усе це, щоб стати кращою версією себе. Це розкриває тебе.